Користувацький вхід

«Сильніше зброї – сила слова». Виразне читання напам’ять віршів античних поетів

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.



Кучерук Людмила Олександрівна
учитель зарубіжної літератури
Вугледарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 Донецької області

«Сильніше зброї – сила слова»
Виразне читання напам’ять
віршів античних поетів

Мета: закріпити вивчений матеріал; формувати у восьмикласників
теоретико-літературні поняття; розвивати навички виразного
читання й аналізу поетичних творів, артистичні здібності;
пробуджувати інтерес до вершинних досягнень античної
поезії; виховувати любов до художнього слова.

ХІД УРОКУ

Поезія

Поезія – це не «кращі слова в кращому
порядку», це – вища форма існування мови.
Й. Бродський

І. Мотивація навчальної діяльності
(Звучить мелодія, що виконується на флейті.
На дошці – зображення ліри – музичного інструмента, що не зберігся до наших днів.)

Слово вчителя
Ми розпочали урок із музики не випадково. Справа в тому, що вірші в давнину не читали. В Давній Греції вони виконувалися під акомпанемент ліри та флейти.
Минули століття і навіть тисячоліття. А ми все ще пам’ятаємо їх: ніжну Сапфо, грайливого Анакреона, мужнього Тіртея, відвертого Архілоха.
Їхні вірші вражають своєю актуальністю: ми теж сперечаємося про цінність людського життя, сумуємо через нещасне кохання, прагнемо радощів і насолод. Це все – нібито про нас. Чи не тому ці слова такі довговічні:
Ржавеет золото и истлевает сталь,
Крошится мрамор – к смерти всё готово.
Всего прочнее на земле печаль
И долговечней – царственное слово?

ІІ. Читання поезій напам’ять
4 учня, які будуть керівниками груп, читають обрані ними вірші античних поетів. Учні пояснюють свій вибір.

ІІІ. Робота в групах
І група – Тіртей. «Добре вмирати тому»;
ІІ група – Архілох. «Серце, серце...»
ІІІ група – Сапфо. «До богів подібний...»
ІV група – Анакреонт. «Принеси води, юначе...», «Дай мені Гомера ліру...»

1. План дослідницької роботи в групах.
1. Розповідь про життя та творчість поета.
2. Виразне читання ліричного твору.
3. Визначити тему вірша.
4. Встановити вид лірики, до якого належить поетичний твір (декламаційна: елегійна, ямбічна; пісенна: сольна, хорова).
5. Визначення художніх засобів поезії.
6. Передати свої враження від твору.
7. Створення сенкану.

2. Презентація результатів роботи в групах.

3. Робота в групах за темою іншої групи.
Тіртей. «Добре вмирати тому...»
- Які дві долі людини-воїна змальовує Тіртей у поезії? Навіщо?
- Який висновок ми можемо зробити?
Архілох. «Серце, серце...»
- Визначте ідею поезії.
- Яка специфічна риса лірики вперше з’являється у творчості Архілоха?
Сапфо. «До богів подібний...»
- Який головний художній засіб використовується у цьому вірші?
- Чому не можна здогадатися, що цій поезії більше, ніж 2,5 тисячі років?
Анакреонт. «Принеси води, юначе...»
- Якого бога вважає ліричний герой найголовнішим і чому?
- Чому знайшлося багато продовжувачів справи Анакреонта в європейській літературі?

4. Виразне читання поезій напам’ять.

ІV. Контроль і самоконтроль

V. Підбиття підсумків уроку
Давньогрецька сольна пісенна лірика стала основою для розвитку в європейській літературі ліричного жанру поезії, зверненого до внутрішнього світу людини. Чуттєвість, любов, дружба, розлука, суперництво, оспівані давньогрецькими поетами, в наступні століття були оспівані з новою силою в любовній ліриці різних народів.

VII. Домашнє завдання
1. Опрацювати підручник с. 116- 121
2. Відповісти на запитання (с. 121)

Результати роботи в групах
Тіртей. «Добре вмирати тому...»
Тема: заклик до боротьби за свободу свого народу автор подає через дві долі людини-воїна: смерть заради батьківщини та подальша доля воїна-зрадника.
Ідея: автор доводить, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі за свою батьківщину, аніж осоромитися самому та заплямувати свою сім’ю.
Це елегія, яка, як відомо, належить до декламаційної поезії. Можемо відзначити повчальний характер поезії: на прикладі двох доль ліричних героїв автор підводить читача до висновку, що єдиним правильним вибором є захист батьківщини. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.
Епітети: «хоробрі бійці», «родючі ниви», «мати мила», «злидні тяжкі».
Метафори: «Лихо й злидні гнатимуть скрізь втікача», «безчестям лице своє вкриє», «горе й зневага за ним підуть усюди слідом».
Я звернув увагу, що епос зображував переважно індивідуальних героїв, які боролися задля здобичі і слави, а Тіртей закликає до масового героїзму в ім’я «поліса і всього народу». Загинути в перших рядах за вітчизну – ось вищий подвиг, який прославляє не лише того, хто загинув, а й місто, й громадян, і батька, і всіх нащадків хороброго, створює йому безсмертне ім’я.

Архілох. «Серце, серце!»
Тема: звертання до серця та душі людини.
Ідея: людина повинна бути стійкою в біді та в радості, повинна пізнати зміни в житті й гідно їх витримати.
Це хорей, тому що вірш написаний двоскладовою стопою з наголосом на першому складі. Це декламаційна поезія.
Епітет: «біди люті».
Метафори: «біди люті тебе смутять», «чатує ворожнеча».
Я звернув увагу, що основним змістом поезій Архілоха є його особисті переживання. У його ліриці виявляється конфлікт між особою та суспільством, але конфлікт ще не приводить до відособлення. Поет зупиняється на проблемі мінливості існування, в якому все залежить від «долі і випадку», але разом з тим визнає творче значення людських зусиль. Зрадливості долі, з її «ритмом», в якому чергуються горе й радості, людина повинна протиставити «стійкість». Лірику Архілоха можна вважати філософською: поет доходить висновку, що хоча багато чого у житті людини залежить від богів, все ж таки люди можуть бути стійкими, сильними, мужньо зносити всі негаразди і біди, гідно їх зустрічати.
Вся античність визнавала його класиком ямбічного жанру, ім’я якого ставилося поряд з іменем Гомера. Спадщину Архілоха було загублено тільки у візантійську епоху.

Сапфо. «До богів подібний»
Тема: муки і шаленство кохання – провідна тема поезії.
Ідея: прославити «рівного богам», зобразити переживання, стан пристрасно закоханої людини через зовнішні прояви почуттів.
Сапфо – представниця меліки. ЇЇ поезія - сольна поезія. Через співоче виконання поетеса створювала цілі строфи – групу поетичних рядків, об’єднаних спільною повторювальною ознакою.
Епітети: «ніжне бриніння», «принадливий усміх».
Порівняння: «мов трава пожовкла, безсило никну».
Головний художній засіб, використаний у цьому вірші, - гіпербола, художнє перебільшення.
Лірика Сапфо – це переживання, які виражені з надзвичайною простотою та яскравістю. Вона розмірковує про красу й любов, ілюструючи особистими переживаннями: «найкрасивіше на землі – те, що ми любимо». Переживання, як і в народній любовній пісні, найчастіше мають сумний характер, і в свідомості пізнішої античності образ поетеси був міцно пов’язаний з уявленням про нещасливе кохання. На одній грецькій вазі вона зображена із сувоєм у руці; до неї летить Ерот, і біля нього дописка: «нещасливий».

Анакреонт. «Дай мені Гомера ліру...»
Тема: вино й любов, але тема трактується не серйозно, а в плані дотепної глузливої гри.
Ідея: через головний образ поезії – «ліру Гомера, в якій немає струни, що зве до бою», - ліричний герой виказує бажання бути співцем, який є не гіршим від Гомера, але, на відміну від нього, головними темами творчості вважає кохання, веселощі, розваги. Автор не надає першочергового значення патріотичним, громадянським закликам, він не соромиться цього й відверто про це говорить.
Мелічна поезія, сольна.
Ліра Гомера, в якій немає струни, що зве до бою – головний образ поезії. В основу якого покладена метафора (один із тропів, який полягає в перенесенні властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності).
Жвавість, ясність, простота – основні якості поезії Анакреонта; навіть гімни богам перетворюються у нього в легкі й граціозні вірші. Поезія Анакреонта не має сили і глибини почуттів, властивих ліриці Сапфо. Для поезії Анакреонта характерним є ставлення до життя і кохання як до цікавої гри, але поету доступні й досить складні емоції. Та й взагалі поет вважає, що справжні веселощі породжує лише тверезий розум. Мудрі поради, виказані в спокійному тоні, а інколи з іронічною усмішкою, надзвичайно подобались у давнину. Поезія Анакреона була такою легкою та радісною, що було безліч її наслідувань, починаючи з античності. Такі наслідування називаються «анакреонтикою».

Література:
- Зарубіжна література: підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл./
Н. О. Півнюк, О. М. Чепурко, Т. Ф. Маленька та ін.-К.: Освіта, 2008.- 384 с.
- І. М. Тронський. Історія античної літератури. - «Радянська школа», 1954. -584 с.
- А. В. Хорошилова. Усі уроки зарубіжної літератури. – Х.: «Основа», 2008. – 368 с.

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі